Весняний цикл свят українців: традиції та обряди

Прихід весни був святом для наших предків. Весну закликали, її прихід відзначали піснями та танцями. Та раділи кожному її прояву: прильоту птахів, цвітінню природи, теплу.

Починався весняний цикл 14 березня, на Явдохи (Євдокії) – це був день, коли прокидався бабак, риба розбивала хвостами лід, а ластівки повертались з вирію. Цього дня наші предки зустрічали весну: на світанку виходили на високий пагорб чи вилазили на дерева та закликали весну. Господар мав занести до хати талу воду, якою вмивався кожен член родини. Також цього дня жінки висівали в горщики розсаду, а молодь починала співати веснянки.

22 березня вшановували пам’ять 40 святих мучеників Севастійських. Господині випікали здобу з пісною начинкою: картопля, капуста, ягоди та спеціальне обрядове печиво у вигляді 40 пташечок (колись вважалось, що саме стільки видів птахів повертаються з вирію). Старші жінки цього дня ставили в храмі 40 свічок та били 40 поклонів. На 40 святих не можна було працювати, вважалось, що той, хто працюватиме, заробить 40 болячок. Незважаючи на те, що свято було провісником весни, після нього ще могло бути 40 приморозків і 40 «лопат снігу». Цього дня діти ходили від хати до хати з дерев’яними іграшками-ластівками, проставляли й закликали весну.

30 березня, Теплого Олекси, вважалось днем, коли зима вже сходить нанівець. Цього дня пасічники відкривали вулики та просили в Бога про медове літо. А ще на Олекси просинались від зимової сплячки дикі звірі. Існував і особливий ритуал на це свято: цього дня всі намагались знайти квітку рясту та потоптати її. Вважалось, хто так зробить, той проживе ще один рік, звідси й приказка «Дай, Боже, потоптати і того року діждати».

Вербний тиждень – це тиждень напередодні Страсного тижня (цього року 26 березня – 1 квітня). Основним обрядом цього свята було освячення вербових гілочок (оскільки пальми в наших широтах не ростуть), якими потім били домочадців зі словами: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень!». Вважалось, що цей ритуал символізує очищення та здоров’я.

7 квітня, на Благовіщення, наші предки продовжували закликати весну. Зазвичай, кликати її виходили молоді дівчата та діти, а також цього дня дівчата після служби виводили перший весняний «кривий танець». Цього дня не можна були шити чи прясти, бо це принесе чвари в родину. Також на Благовіщення не можна було нічого позичати, щоб дім був повна чаша.

Великдень. До цього свята наші предки готувались увесь Страсний тиждень: прибирали двори після зими, білили хати, готували святкову здобу (паски), розмальовували писанки та виготовляли крашанки.

Після Великодня починались вулиці: веселі ігри молоді на природі, хороводи. Вулиця, зазвичай, збиралась в певному місця (наперед оговорювали де саме): на майдані посеред села, на лузі, біля левади тощо (все залежало від села). Тривали «вулиці» все літо до дня Семена (14 вересня). До початку польових робіт молодь збиралась щовечора, а от з їх початком – у неділю та на свята, коли працювати було гріх. Проходили гуляння весело: з музикою, танцями, піснями та веселими забавами й іграми. «Вулиця» була не лише можливістю відпочити від важкої праці, але й місцем, де вивчались традиції, звичаї народу та зароджувались стосунки.

Поминальний тиждень (Проводи) – тиждень по Великодню, коли вшановували пам’ять померлих родичів та упорядковували їх могили: сіяли квіти, висаджували дерева, прибирали на братських могилах та тих, за якими вже не було кому доглядати. У різних регіонах були свої поминальні дні, у які родина збиралась на кладовищі, поминала рідних та залишала для померлих «гостинці» (паски, крашанки, писанки).

6 травня вшановують покровителя хліборобів та скотарів святого Юрія (Георгія). За давніми віруваннями, цього дня весна сходить на землю: з’являються перші сходи ярових та озимини, зеленіють луги та починають квітнути сади. Роса, що спадає на Юрія, вважається цілющою: нею промивали хворі очі, дівчата вмивались, щоб зберегти красу, господині кропили нею курей-гусей, щоб плодились, а господарі виганяли на росу велику худобу, щоб очистити її від усього злого. Святкували Юр'їв день усією громадою: збирались на полях, гуляли, їли-пили, качались на посівах (щоб жито родило). А ще цього дня вперше чули спів солов’я та кування зозулі (на яке ворожили дівчата – питали в зозулі «Зозуленько, зозуленько, чи довго я буду в батька?» і якщо птах змовкне та полетить, то дівчина цього року заміж піде, а як закує – то стільки й років весілля чекати).

На Вознесіння (17 травня) наші предки виконували хліборобсько-магічні обряди. Наприклад, на Поліссі цього дня «заполювали льон», щоб гарно ріс, а на Чернігівщині та Сумщині пекли «христові онучки» (своєрідні млинці), з якими йшли на ниву (щоб жито добре росло) та на кладовище – поминати померлих.

22 травня вшановують весняного Миколу. Колись цього дня господарі виводили коней на першу пашу, священики служили молебні та кропили коней свяченою водою, а вершники їздили на конях полями (щоб нечиста сила коней не мучила). Також від цього дня починали стригти овець та сіяти гречиху: «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!»